і вечір розчиняється. у чорній, терпкій каві.
по колу, за часовою стрілкою.
і вітер б'є у шибки. так дзвінко.
пробач за ті слова, що приніс холодний дощ.
не хочеться прощатися назавжди. навіки?
цілувати солоні сльози і холодні від вітру щоки.
просити лиш не забувати. назавжди?
пам’ятаєш, мріями про вічне –
кохання, дружбу і таке близьке?
міряти життя кроками, чорно-білими фотографіями
І вірити, що так і буде. назавжди?
не віриться, що зникне. спустіє.
чиїмись руками.
залишиться холодними словами і дотиками.
лише твоїми. у безлюднім метро.